Бувалого туриста я навряд чи чимось здивую, але для мене з батьком це була справжня пригода, наповнена новими відчуттями, купою нових вражень, горами позитивних емоцій і просто тонами досвіду в різних аспектах похідного життя. Емоційний стан зашкалював, енергія просто вирувала протягом всього походу. Далі я зроблю невеликий фотозвіт з коротеньким описом нашої триденної подорожі в Карпати, а також розповім про кілька уроків, що надала мені ця подорож. Натискайте на кнопку нижче і приємного вам перегляду.
Я домовився зі своїми приятелями, які часто мандрують в різні куточки світу, щоб поїхати з ними в похід. Мені хотілося відкрити для себе цей світ нових для мене вражень. Група як раз їхала в Карпати. Окремим приємним моментом для мене було те, що в батька також було бажання і з'явилася нагода поїхати разом зі мною.
Отож, зібравши речі на свій розсуд і невеличкий у цій справі досвід, у день "Ч" ми вирушили до Чернівців. Звідти стартувала група.
Перед собою я поставив декілька основних цілей:
1. Провести час у родинному колі.
2. Насолодитися краєвидами, відпочити.
3. Зробити гарні пейзажні фото.
Перший урок, який я виніс ще дорогою - техніку потрібно пакувати з можливістю швидкого доступу. Багато фото залишились незроблені просто через те, що умови не дозволяли довго копирсатися в заплічнику, шукаючи фотоапарат. 
Другий урок - маршрут і розклад має бути виписаний заздалегідь. У Чернівцях вияснилося, що потяг, яким ми мали їхати, перенесли на пів години. І ми, сидячи на вокзалі, просто провели його і пропустили ))). Але ми взяли квитки на швидкісних Хюндай і вже за 40 хвилин були в Коломиї. Там нас чекала пересадка на "раховозик", яким ми їхали до Яремче.
У Коломиї я й зробив свої перші кадри. Дуже гарно там світало.
Далі прийшов наш потяг. Повна протилежність сучасному і швидкісному диву, яким ми їхали до Коломиї. Перше, на що звернув увагу, зайшовши у вагон - стійкий, густий запах мастила, прямо як в цеху на заводі. Але це лірика. Це не завадило мені моментально заснути і проспати всю дорогу.
В Яремче йшов дощ. Затяжний такий, як літом. Я з підозрою виглядав у вікно і не уявляв, як на такій погоді дертися в гори і ще й ночувати там. Просто не міг цього зрозуміти. Але прийшов час і ми сіли в бусик, він довіз нас до самого початку маршруту і ми пішли. Я розумів, що буде гаряче навіть в таку погоду, тому зняв з себе теплий одяг. Залишився у простій футболці і вітровці.
Урок третій - ніколи не одягай у похід ХБ футболку. Думав над тим, як ходили раніше, коли не було синтетики? Не придумав. Колись ще дізнаюсь. Але у мене це було так. Першу половину підйому на полонину йшов нормально. Було мокро, йшов дощ, але особливих труднощів не було. Після трьох годин підйому я добряче промок - дощовик захищав, але сильна вологість, рюкзак і складний підйом просто заставляли пітніти. Зсередини я промок, мабуть, більше, ніж ззовні )) І коли стемніло, температура впала, ця мокра наскрізь футболка на кожному кроці відлипала від тіла, встигала вистигнути і прилипнути знов до тіла мокрою холодною ганчіркою. Бр-р-р.... Для таких прогулянок зараз існує безліч видів термобілизни. Це просто незамінна річ при інтенсивних навантаженнях. Через те, що змерз, промок і було неприємно від неправильно підібраного одягу, вже не хотілося ні фотографувати, ні йти, нічого не хотілося. А краєвиди там під час підйому були дуже гарні. А ще запах хвої... Таких різкий і концентрований, що аж не вірилося, що він справжній.
Піднявшись на Полонину Хом'яків (ну, назва така - мені теж спочатку було дивно), а це вже була глибока ніч, принаймні, так здавалося, я побачив рятівні будиночки-колиби. Це "сарайчики", в яких влітку живуть пастухи, що на полонині пасуть отару. В холодну пору вони просто пустують, тому ми без перешкод зупинились в одній з таких хат. Колиба - це просто дах і стіни. Деколи протікає. Нам повезло. Обігріву вона ніякого не має, але на дворі ще йшов дощ, тому було дуже приємно зайти в сухе приміщення, зняти рюкзак і нарешті таки мати змогу переодягнутись у сухе. Хоч рюкзак у мене далеко не з найгірших, але після кількох годин під дощем він почав протікати. Тому якщо збираєтесь у кліькохденний похід, попіклуйтеся про те, щоб рюкзак залишався сухим. Мене врятувало те, що всі речі я позамотував у пакети для сміття. Так вони залишалися сухими протягом усього походу.
Поки я смакував відчуття тепла, затишку і комфорту, що давав сухий одяг, решта групи зайнялася приготуванням вечері. Урок четвертий - переоцінити газовий пальник неможливо. Пальник заощаджує сили і час.
У моєму розумінні приготувати вечерю - це принести дров, розвести багаття, поставити казанок і приготувати. Під таким дощем навіть носа висунути на вулицю не хотілося. А хлопці та дівчата просто дістали пальник, прикрутили його на балон з газом і вже за п'ять хвилин ми мали окріп на чай і запарювали борщ. Ще одне моє відкриття - сублімовані продукти, дегідратована їжа. На скільки я зрозумів, це коли з приготовленої їжі випаровують воду і вона таким чином може зберігатися довго і не втрачає корисних властивостей. Легко переносити - немає води, легко приготувати - запарив і все, дуже смачно - борщик був просто як домашній.
Вечір був довгим. Хтось ще про щось говорив. Але я те вже не розумів - засинав. Тому я поліз у спальник і миттєво заснув.
Наступний день зустрів нас туманом і мрякою, хоча холодно не було. В одній з колиб була пічка. Ми нарубали дров і тепер мали можливість грітися і сушити речі.
 Просушивши речі, ми з батьком пішли удвох на гору Хом'як. Йшов дощ, тому ми були у дощовиках, але одягу під низом було мінімув. На цей раз я вже був у термобілизні.
А далі ліс несподівано закінчився. Було таке враження, що просто хтось під лінійку його садив. І так само різко і рівненько розпочалися хащі з карликової сосни. Дуже цікава рослина. Теж вперше таке побачив. Було незвично пробиратися стежкою всередині цих корчів. Почувався якимось карликом в бур'янах :)
На горі, на самому вершечку клімат різко міняється. Буквально за 3-5 метрів повний штиль змінюється різкими поривами вітру. Мете сніг. Ця вершина з'являється дуже несподівано, коли здається, що підійматись ще потрібно довго. Від того, що ми нагорі, з'являється якась ейфорія. тіло наповнюється силами, настрій різко зростає. Не знаю, чому так відбувається, але це дуже приємно :) 
Ми там трошки пофотографувались і пішли вниз.
Спустилися ми вже ближче до вечора. На ще якийсь радіальний вихід вже не було ні сил, ні сухого одягу. Тому ми просто сиділи у колибі і сушилися. А тим часом по трошки почався сніг і на полонині. 
На цій позитивній ноті день у мене закінчився. Ми ще посохли трохи, потравили байки біля пічки, повечеряли і я пішов спати. Наступний день зустрів нас щільним шаром снігу, що вкрив всю полонину. Було дивно зустріти таку зиму в кінці листопада. Але було дуже приємно.
Планів на цей день було як у Наполеона. Поснідати, далі збігати на Хом'яка, потім перехід на гору Синяк і далі ще на якусь полонину. Я пішов ще з групою на Хом'як, бо це було недалеко. А вже далі ми з батьком вирішили не йти - одяг у нас не відповідав погоді, що стояла навколо. Штани швидко промокали. Взуття, хоч і залишалося досі сухе, але кілька кілометровий перехід по снігу не витримало б.
Так я отримав п'ятий урок. В екіпіровці просто зобов'язані бути бахіли - вони закривають ногу від дощу, болота і снігу від коліна і нижче. Таким чином штани залишаються сухі.
Шостий урок - трекінгові палки. Це не необхідна річ, але заощаджує близько 30% сил. Особливо, коли рухаєшся вгору. Особливо з важким заплічником. Та й просто дозволяють рухатись швидше і впевненіше. У нас цього всього не було, тому такий перехід вимотав би нас добряче, а в кінці ми мали б всі шанси залишитись на ніч в мокрому одязі. Таке нас ніяк не влаштовувало.
Отже, похід на Хом'як. Той самий маршрут, що ми напередодні пройшли з батьком, але вже зовсім в іншій атмосфері.
Але пригод ще вистачило :)
Спустившись на полонину, ми спакували речі і зібралися виходити. На дворі здійнялася справжня хуртовина. Хлопці пішли нас провести, показати дорогу з полонини вниз. Пройшовши кілька десятків метрів полониною, я зрозумів всі переваги окулярів і балаклави в таку погоду. Сікло так, що сніг з льодом аж виїдав очі і різав шкіру на обличчі. Але пройшовши до перших дерев і спустившись на кілька метрів, вітер раптово зник. Ми ще трохи поблукали, шукали маркери, що вказують на початок маршруту. Знайшовши їх, ми попрощалися і пішли своєю дорогою, що вела нас в село Микуличин. Хлопці повернулися до решти групі і продовжили свої мандри. А ми зупинили автобус, що їхав з Ворохти і доїхали ним до Коломиї. Дорогою було просто задоволення слухати місцевий діалект і вимову. Дуже цікаво! З Коломиї переїхали в Чернівці, а вже звідти до дому в Кам'янець.
Гарна видалася пригода. Вже хочеться повернутись туди більш підготовленим і на триваліший час.

Яндекс.Метрика