Черговий вихідний і я знов зібрав бажаючих подолати близько 40 км велосипедом в своє задоволення. Цього разу надумав їхати в Дністровсько-Подільську січ, що в селі Ісаківці. Однодумців зібралося близько десятка. Як завжди, біля фотостудії.
Фото зробив Богдан Горбатюк (його велік із прапором). За цей прапор ми ввечері скуштували чудової піци ))
Зібралися ми і поїхали. Їхали не поспішаючи, можна навіть сказати, повільно. Але не нудно. Весело так котилися, розмовляли. Так за розмовами і пролетіли 22 км до Січі. Приїхавши ми побачили, що кінна програма вже скінчилася. Та сумувати з цього приводу бажання не було. Тож ми зайнялися іншими корисними справами ))) 
Хтось позував...
Хтось катався
А тут обговорювали важливі теми з анекдотами ))
Дівчата займалися розмальовками.
Ну і звичайно, групове фото
Якщо фотограф не заставив групу стрибнути, то він і не фотограф зовсім, а так, парєньок з камерою ))
Ну а лучники тим часом пристрілюються по мішенях
А між іншим не зайвим було і справами зайнятись. Богдан зараз займається розробкою всіляких дизайнів для Січі (не знаю, як це точно називається, але для опису його діяльності є якесь хитре басурманське слово, від звучання якого проникаєшся повагою до всіх дизайнерів водночас )) Ну а на січі нам потрібно було сфотографувати коня з козаком, щоб використати це в подальшому дизайні. Тож я підійшов до хлопців, що недавно закінчили свій виступ і попросив кілька хвилин приділити нам з Богданом. 
А тим часом, поки ми тут гралися у фотохудожників, режисерів та постановщиків трюків, дівчата з кухні накрили нам такий стіл, що ми вже почали задумуватись, чи не викликати нам вантажне таксі, щоб дістатися дому, бо сил і натхнення після такого ситного обіду їхати до дому не було вже ))) 
Картопля, мамалига, котлети, ковбаски, тушковане м'ясо ... Ех, лише сум бере, як почну згадувати... :)
Щоб трохи відтягнути поїздку в Кам'янець, було прийнято рішення заїхати на берег Збруча. Це лише якихось 500 метрів від Січі. Тож ця ініціатива була сприйнята на "ура".  Там зробили ще одне фото для реклами піцерії і зустріли справжнісінького ветерана велоспорту - корінного одесита, що вже 50 років живе на Поділлі. Він видав нам кілька професійних секретів радянської школи велоспорту та показав свій будинок в Ісаківцях у формі корабля.
Можна було б сказати, що на цьому пригоди і закінчилися, але це ще не все. Я залишився з дружиною та донькою в Січі, провівши групу і ми ще довгий час сиділи на березі, пили чай, їли привезені з дому бутерброди, а Юля безтурботно намазюкувала і змивала із себе багнюку ))) Далі провів своїх дівчат і посадив у машину до наших друзів, що погодились підвезти до Кам'янця, а сам ще 22 кілометра наздоганяв групу. І наздогнав дуже вчасно. Вони як раз приїхали до готелю 7 Днів і замовили довгоочікувану піцу. Я як раз встиг віддихатись, як привезли піцу і з натхненням разом з усіма приступив до неї. 
От тепер на цій мажорній ноті я і закінчу розповідь.

Яндекс.Метрика