Кам'янець – спортивний. Таке попсове і навіть трохи совкове гасло звучало на відкритті турсезону в нас по місту. Принаймні, так я до нього ставився. Кам'янець всіляко підтверджував цей титул на всіляких показових виступах і таке інше. Та ось я запропонував серед підписників у ФБ долучитися до покатеньки одного недільного дня. З одного боку  що тут складного? Сів на вел і прокотився. З іншого – це майже сорок кілометрів під сонячним промінням по горбах, грунтах та камінню (так, складати маршрути асфальтом - то не моє :) Моєму здивуванню не було меж, коли я приїхав на місце старту і побачив, що нас їде аж дванадцятеро! Для кам'янецьких покатеньок це досить велика група. А трьох велосипедистів не зупинило навіть те, що нема власних велосипедів. Власник Веломану пішов нам на зустріч і відкрив магазин дещо раніше, щоб вони встигли взяти велосипеди в прокат і встигнути на старт. Навіть залишу тут його координати, бо велосипеди, як для прокатних, у нього класні. Хай має реклямку. Сашко Полатайко (велопрокат)

Отож, втерши сльози радості від кількості зібравшихся, взяв верх над емоціями і ми рушили. Спершу заїхали набрати води з криниці, бо день обіцяв бути спекотним.

Скоренько заправили пляшки холодною водою і рушили за місто.

Хтось їхав швидше, хтось повільніше. Та перший крутий апхіл зібрав усіх в компактну купку і підійматися пішки. Реальної крутизни підйому на фото, на жаль не передається, але вірте на слово, підйом стрімкий :)

Поки фотографував, трохи забарився і відстав. Доганяю групу і бачу, що раптом незапланований масовий привал. Всі чимось дуже активно зайняті. Перші думки не дуже хороші – хтось упав і серйозно травмувався, кругом метушня. Але під'їхавши трохи ближче розслабився. Натрапили на галявину з суницями. Ну, тут гріх було не зупинитись! :)

Ну, наїлися, поїхали далі. Залишилось небагато :)

Як дісталися пляжу, то про фотографування забув геть начисто. Навіть немає кількох фото, щоб показати як там. Тому вирішив використати тут дві фотокартки Ростислава Майгура, київського фотографа. Кілька тижнів тому він приїжджав кататися з групою з Києва. Я їздив разом з ними, так і відкрив для себе це місце. Отака комічна ситуація. У мене прямо під боком така мальовнича місцина, а мені її показують кияни, що приїздять за п'ятсот кілометрів.

Накупалися ми добряче. Я навіть встиг спекти плечі. Та побачили, що з-за гори на нас суне чимала хмара, тому швиденько зібралися і бадьорим темпом рушили під цю саму гору, щоб якщо накриє злива, хоч встигнути вибратись з грунту на асфальт.

Магазин з лимонадом виявився зачиненим, тому поїхали просто до дому. Асфальтом. Навпростець.

Ось так пройшов один з вихідних днів у дванадцяти любителів спалити кілька зайвих калорій на свіжому повітрі. Якщо є бажання приєднатися – наступного разу чекаємо на вас.

Ну і на останок відосик з телефону ;)


Яндекс.Метрика