П'ять годин на велосипеді нічним лісом. Більше 5000 спалених кілокалорій. Круті підйоми і спуски мокрою слизькою жижею. Проблеми зі світлом, зламаний велосипед. Пошук логіки у тому, що я роблю і причини, чому я це роблю. Підтримка друзів та дух суперництва. Все це вмістилося в якихось п'ять годин одного суботнього вечора...
Ну а тепер про все детально і по порядку... (будьте обережні, багато тексту :)
Почалося все з того, що Сергій Гоменюк, мій друг, запропонував мені поїхати на нічну гонку-марафон Night Madness 2015. Тоді я ще про неї нічого не знав, але я погодився. Виявилося, що за правилами потрібно їхати п'ять годин трасою, розміченою світловідбиваючими стрічками. Хто більше кіл проїде за цей час, той більше маладєц ))). Я почав готуватися. Власне, підготовка - це виїзд на 6-7 тренувань. За два тижні підготовки виїжджати частіше не було змоги. Не багато, але достатньо, щоб набрати достатньо форми і не зійти з траси на перших колах.

У час "Ч" я приїхав до Сергія в Чернівці, ми погрузилися в машину і поїхали до Львова на гонку. Сергій виступав в категорії "Еліта". Я ж спробував себе в "аматорах". Ще з нами їхала Люба Бойко, теж гонщиця з Чернівців. Аналізуючи протоколи, я виявив, що випередив її на цілих 9 секунд. Сергій мене радісно вітав із цим )))). А також з нами ще поїхав Сергія брат, Андрій Гоменюк - фотограф і наш помічник. Без його допомоги нам довелося б досить скрутно. Його допомога на пітстопах просто неоціненна.

Так от, в суботу, 24-го жовтня, десь о десятій ранку ми виїхали з Чернівців і вже близько четвертої були у Львові. Перекусили і поїхали шукати трасу. Марафон проходив у Винниківському лісництві, біля Винниківського озера.
Дуже гарна місцина. Приїхали ми, розклали свої ровери, налагодили їх чемно, підготували до старту і пішли зарєструвалися. Нам видали маленькі чіпи. Цікава система, вперше з такою зустрівся. Малесенький чіп чіпляється на мотузочку і я з ним їду всю гонку. Щоразу на старті штрикаю його в маленьку коробочку і одразу на табло бачу свій результат, позицію і час. На такій тривалій гонці час, що витрачається на те, щоб відмітитись мізерно малий по відношенню до часу їзди, тому ним можна нехтувати. Але на короткотривалих гонках зі значно більшою інтенсивністю це може бути незручністю. Та в цілому мені така система сподобалася.
Близько шостої вечора пролунало оголошення від організаторів про старт і за кілька хвилин у свій п'ятигодинний заїзд вирушила "еліта". А через п'ять хвилин за ними стартували "аматори".
Вечоріло. Перше коло ще вдалося їхати без світла, але вже з другої його половини довелося вмикати ліхтарі - в лісі було значно темніше. Весь час я намагався триматися за кимось, оскільки траси не знав - потрібно було уважно слідкувати, щоб не пропустити поворот - дорога ще була не накатана і помилитися було легко. На початку другого кола у мене цепка впала між зірками і колесом і так щільно там засіла, що аж зрізала шляпку шпиці - її довелося просто намотати на сусідні, щоб не заважала. А цепку я ще довго виколупував з-під касети шестигранниками і викруткою. Навіть не знаю, як я їх взяв на гонку, мав залишити в машині. Добре награвшись із нею, мені таки вдалося добитися працездатності від байка і я поїхав далі. Правда, всю дорогу підкладав долоню до ліхтаря, щоб нею освітило індикатор, де показується передача. Робив це через те, щоб знов не включити першу передачу - проблема з цепкою могла повторитись. Так два кола я і катав без першої передачі і постійно подумки підраховуючи скільки зірок я скинув вниз і скільки ще можна підняти вгору, час від часу присвічуючи собі рукою.
Та десь в четвертій чверті третього кола проблема повторилася - я прорахувався і ввімкнув під горб першу передачу. Цепка одразу залізла за касету. Ще й так, що зламався гак, що тримає перекидку. Тут я зрозумів, що гонка для мене скінчилася - перекидка безпорадно провисала на ланцюгу і волочилася по землі. Та я все ж добіг до фінішу (навіть намагався з горба котитися на велосипеді, хоч це було безуспішно). Дорогою я вже змирився з тим, що на сьогодні своє відкатав. В глибині душі десь радів тихенький егоїстичний голосок, радів тому, що гонка скінчилася не через мою провину, не через мою слабкість і тепер можна відпочивати. Але це лише нервувало. Шкода було, що я готувався, їхав сюди і так просто поїхду ні з чим до дому. 
На пітстопі мене зустрів Андрій, тримаючи в руках напоготові банани і пляшки з водою. Я коротко описав йому ситуацію і він запропонував мені геніальне рішення :)
Він віддав мені велосипед, що Сергій приготував собі про запас, якщо з його основним щось трапиться. Я не міг відмовитись від такого жесту і вже за кілька секунд ми скручували ліхтарик з мого байка і чіпляли його на Сергія велосипед. Ще кілька хвилин підготувань і я поїхав на четверте коло. 
Буквально вже за сто метрів я зрозумів, що Сергій вищий за мене на 1-2 сантиметри і має трохи довші ноги. І хоч до цього часу за всі роки нашого знайомства це мене ні трохи не хвилювало, але тут я миттєво відчув, на скільки це суттєво! Руками було важко дотягнутися до руля, за одне-два кола м'язи рук почало судомити і керування байком різко гіршало. Ногами я ледве дотягувався до педалей, одразу пригадалися дитячі роки, коли ми вчилися їздити на "Україні", засунувши ногу під раму. Хотілося зробити те саме ))) На наступному пітстопі Андрій спустив мені трохи сідло і полегшив мою участь.
А в цілому ходові якості велосипеда виявилися вищими від мого. Навряд чи я б зміг відчути це у повсякденному катанні, але на гонці у різкі торчки і довгі тягуни велосипед йшов із значно меншим зусиллям, ніж мій. 
Останні кола я доїжджав на автоматі. Ноги судомило, деякі підйоми долав пішки, не їхалося зовсім. І тут на виручку знов прийшов Андрій. Під час таких навантажень організм шаленими темпами втрачає воду, зневоднюється. І простою прісною водою повністю і швидко поновити водно-сольовий баланс неможливо. Тому Андрій заколотив нам Регідрон - суміш солей, що приймають при зневоднені. Це було просто дуже смачно! Принаймні, так тоді здавалося. Організму це було необхідно. Після нього ставало трохи легше і можна було продовжувати боротьбу.
Їхав останні кола монотонно. Зрідка мене хтось обганяв. Бувало, я когось обганяв. Але вся гонка відійшла десь на другий план. Я був на одинці зі своїми думками посеред лісу вночі, втомлений, змучений, промоклий. Хотілося плакати, все кинути. Ну дійсно, для чого це все? Я маю дружину, доньку, у мене є все для щастя. Що я забув за 300 км від дому посеред ночі? Ще сідло натерло і спина болить...
З такими думками потихеньку долався метр за метром, а далі знов спуск по вже розквашеній, розкатаній жижі. Там головне втримати баланс. Втрачена секунда через меншу швидкість - це значно менше, ніж втрачений час при падінні. Тому я не ризикував зайвий раз. Хоча коли мене хтось наздоганяв, коли я помічав що в спину впирається світло від ліхтаря, то повз мою волю включався якийсь інстинкт і я їхав так швидко як міг, аж поки не відривався чи ноги не відмовляли зовсім, що навіть по рівному не їхалося. Тоді пропускав суперника і тягнувся далі, відновлюючи сили.
Так мене на останньому колі догнав Сергій і котився за мною, поки я тікав від нього щосили. Навіть ледь не впав через це на спуску, та встиг вистібнути ногу з педалі і втримався.
Мав ще трохи проблем зі світлом. Як показала гонка, китайські ліхтарі - це недорого і яскраво. Водонепроникно і надійно. Але це до тих пір, поки мова не зайде за екстремальні умови. Швидкість на спусках була за 40км/год, ще й по корінцях і стежках. Тому трясло добряче. Від цієї тряски мій ліхтарик кілька разів вмикав стробоскоп у самих веселих моментах і я згадував шкільні дискотеки )))
Та як би там не було, я все ж домучав останнє коло і успішно фінішував. Мому здивуванню не було меж, коли я взнав, що, не дивлячись на всі мої пригоди, поломки я фінішував на третьому місці.
Далі був відпочинок, переодягання, пакування велосипедів на дах машини, усвідомлення того, що  щойно зробив. І лише згодом, як почав падати рівень адреналіну в крові, почало з'являтися відчуття втоми, почав відчувати кожен м'яз та суглоб, що тяжко відпрацювали всі ці п'ять годин. На виручку прийшли організатори. Не дарма вони возилися весь час, що ми їздили з казанами і багаттям.
Тільки уявіть собі. Ліс, дванадцята ночі. Холод. Весь одяг зверху промок від болота, зсередини геть мокрий від поту. Все тіло аж знобить, спина добре не розгинається... і тут тобі подають тарілочку гарячої, запашної, звареної в казані на багатті ухи... Яка ж це смакота! Як смакувала кожна краплина цієї юшки! Тільки за це я готовий був вклонитися організаторам. Було дуже смачно. Дякую!
Єдина складність, що при цьому виникла - дуже тяжко було підіймати руку з ложкою і нахилитися нижче до миски не міг ))))
На цьому нагородження не закінчилося. Ще розігрували лотерею. Просто витягували навмання номерки учасників і вручали їм призи. Першим розіграли шолом. Я в них не розбираюся, але з вигляду гарний :) За ним два бафи.
Тут можна робити завершальне слово і написати, що на цьому пригоди закінчилися, але попереду було ще п'ять годин в машині до дому. Нічною туманною трасою. Я навіть зараз пишу це і не розумію, як Сергій зміг її подолати. Я як не намагався не спати, щоб його підтримувати, але все одно виключався кілька разів. А він проїхав п'ять годин до Львова, п'ять годин гонки і п'ять годин до дому. І все це за один день!
Замість підсумку хочу сказати тим снобам, хто дочитав аж до цього місця, що такі випробовування просто необхідні для власного внутрішнього росту. Це я вже говорю через два дні після гонки, все обміркувавши і зробивши висновки на ясну голову :). Саме в таких ситуаціях перевіряється характер, сила духу і бачиш, чого ти на справді вартий. Тому займайтесь спортом і будьте здорові. Дякую, що приділили увагу моєму блогу ;)

Протоколи і графіки змагань можна подивитись на сторінці Night Madness 2015

О
кремо також хочу подякувати фотографам, без кого цей звіт не був би таким яскравим.
Це Ліда Шулак (тут можете подивитись всі фото з перегонів)
Та Гоменюк Андрій (тут можете подивитись всі фото з перегонів)

Яндекс.Метрика