Осінь. Дні вже досить прохолодні і навіть оманливе сонце, яке час від часу виглядає з-за хмар і яскраво присвічує, не зігріває в достатній мірі і доводиться одягати побільше теплих речей. Ось такого дня ми і виїхали проїхатись нашими живописними околицями. Було нас небагато. Олександр, я та Андрій - киянин, що зараз живе в кам'янці та вирішив прокотитися в нашій компанії. Метеорологи обіцяли погоду без суттєвих опадів, тому за дощ я не переймався, щоправда, кинув до заплічника крутку з віндстоппера. Вона в сильний дощ промокає, але легкий витримає запросто. За те легенька, займає мало місця і проти вітряної погоди - те, що треба. Отже, зібралися, виїхали ...

Виїхали за місто, одразу звернули в ліс. Осінній вологий ліс зустрів чистим повітрям і вміру мокрим грунтом. Котилося, звісно, не так, як влітку по пересохшим дорогам, але і болото не летіло в різні боки. Вітру ми не відчували. За драйвовою їздою навіть не було чути, як вітер гуляв по верхівках дерев. Заїхали у Панівці, до недобудованого ще у часи царської Росії мосту. Там і відчули вітерець вперше.

Тут ми довго не затримались, бо з лісу виїхали гарячі, а на просторі вже продував вітерець. Поїхали далі, через Панівці до Тарасівки, а там до Баговиці. Біля зупинки зробили перерву на п'ять хвилин. Одразу заховалися всередину, бо дуло добряче.

Їхалося просто здорово. В рікі моменти, коли виглядало сонечко, я намагався зробити кілька кадрів. Це збивало трохи з ритму, але тепер маю кілька пам'ятних світлин. До Ктиайгородської долини Олександр з нами не поїхав - потрібно було вертатися, так що подальший шлях ми продовжили з Андрієм удвох.

Пороздивлялися навколо і поїхали далі. Шукати водоспади, за які мені говорила ще Аня Уласенко у покатушці Дністровськими товтрами. Водоспади виявилися, власне, невеличкими порогами, якими біжить маленький струмок. Десь тут є і джерело, але ми його не знайшли. Та й не дуже шукали. Перекусили тут, перепочили і поїхали далі.

Підійматися було не так вже й просто. Просто виштовхали велосипеди вгору і поїхали. За мапою ми виходили на польову дорогу, яка заходить у село Демшин. Але то за мапою... Поки підіймалися лісом, було чути, як трактор орав поле нагорі. І яким було наше здивування, коли ми побачили, що наша дорога зараз знаходиться не на самій поверхні, а в кількох десятках сантиметрів під нами ))) Довелося поле форсувати по ріллі. Добре, хоч вона була не глибока, бо ще б довелося і велосипеди на плечах нести.

Погода по трохи псувалася. Сонце вже не з'являлося з-за хмар. Вітер посилювався і час від часу накрапав дощик. Попереду було ще близько 60 км треку. Ми вирішили не випробовувати долю зайвий раз і не їхати весь маршрут, а виїхати до траси і відправитись до дому. Хоча навіть таким чином перед нами ще було близько 35 км шляху. 

Виїхали за Демшин і нас зустрів шквальний вітер. Я знав, що шосейних велосипдеистів деколи навіть здуває з дороги, такі сильні пориви трапляються. Але не думав, що це може статися зі мною. Все таки 100 кг, а ще велосипед. Та я помилявся. Декілька разів я ледь втримався на ровері. Вітер дув з шаленою швидкістю, поливаючи нас дощем. Заїхали у найближчу зупинку. Дістав свою вітровку, одяг, повмикали ліхтарі і ми поїхали далі.

Фотографувати весь цей період не було ні можливості, ні бажання. Але вже на під'їзді до Кам'янця вітер вщух, дощ закінчився і крізь хмари почало проглядати західне сонце.

Таким чином ми подолали трохи більше шістидесяти кілометрів, подивились гарних краєвидів та отримали чудовий заряд бадьорості. 


Яндекс.Метрика