Весна вже на повну розгулялася в наших краях. Вирішили, що пора вже кудись кататись. Минулого тижня відкрили велосезон поїздкою на шашлички в сусіднє село. Я його хоч і не закривав, але відкрити допоміг - ну бо ж як без цього? 

А цього разу вирішили закласти 100 км до скельного монастиря в селі Бакота.

Я запакував свого заплічника. Вагою він вийшов 10 кг. Вирішив перевірити, як вестиме себе спина під таким навантаженням ще й на такій досить значній дистанції. Є плани на кількохденний велопохід цього року. Взяв фотокамеру, кілька бутербродів, заправив гідратор і ще чимось докидав рюкзака, щоб вагу набрати.

Зібралися біля залізничного вокзалу і вирушили. Всього нас було восьмеро.  Для чотирьох це взагалі був перший досвід такої дальньої поїздки. А деякі хлопці навіть не знали, на що підписалися )) Таким складним рельєфом кататися - це як подвоїти кілометраж на простій трасі.

Перші 15 км. Шкода, Макс в цей час ще не знає, як виглядатиме на цьому ж місці на зворотньому шляху )))
Опа! Нас фоткають! Нам не важко!
Настрій чудовий. Жартуємо ))

 

Перший привал зробили вкінці підйому за Суржинцями. Непростий підйом, але не саме складне, що на нас чекало. На цьому підйомі я трохи скрутив перекидку. Якось вирівняв її рукою і поїхав далі. На горі Міша Коваль допоміг мені і ми за кілька хвилин налаштували задній перемикач, після чого він знов запрацював як швейцарський годинник. Перекусили легенько, перевели подих і попрямували далі. Це були лише перші 20 км. Заплічник став трохи легший - бутерброди трохи розійшлися, та й води я вже чверть випив. 

Всю дорогу їхали рваним темпом. Десь прискорювалися, бо було цікаво поганятися, десь просто котилися, насолоджуючись краєвидами, десь зупинялися добрати води та почекати задніх.

 

До Бакоти докотилися за три години. Не самий швидкий результат, але й мети ставити рекорда не було ні в кого із нашої групи. Зібралися всі до купи, пішли прогулялися до монастиря. Дехто був там вперше. Тому вражень це місце викликало багато. Повернулися знов нагору. Перекусили, відпочили трохи та зібралися у зворотню дорогу. Міша, що допоміг мені з ремонтом та його друг Макс повернулися до дому машиною - дружина Міши з маленькою донечкою виїхала до них на зустріч. Тому назад ми їхали вже вшістьох. 

Легкий перекус. Як бачите, на лавку не всі змогли сісти. 50 км в сідлі вже позаду, як-не-як )))
Макс підкинув мені свого штатива. Так я зміг потрапити до себе в кадр :) Дякую, Максиме! ;)
Власне, процес... Юра, дякую за фотку ;)
І результат.
Хлопці погрузилися на машину. Хоч і не проїхали всієї дистанції, але навіть 50 км таким рельєфом - це вже серйозне навантаження. Дяку за компанію.
Йдемо донизу набрати водички, прогулятися.
Екскурсія...
Оглядовий майданчик. Позаду затока, якщо ви не здогадалися )))
Позаду 50. Попереду 50. З цього приводу треба прилягти на дорожку.

Але не гоже розлежуватись, коли попереду п'ятдесят, а сонечко потихеньку котиться до заходу. Позбирали ми речі, забрали сміття і потихеньку покотили у зворотньому напрямку. Ех, як би це вам пояснити, що значить сісти в сідло після тригодинного інтенсивного педалювання?.. В двох словах, то приємного мало ))) Але вже через кілька кілометрів ми вкаталися і поїхали далі звичайним темпом. Принаймні, так нам здавалося. 

Проїжджаю попри Андрія і бачу, що він вже нікуди не дивиться, нічого не хоче, а просто монотонно і меланхолічно крутить педалі. З таким настроєм пів сотні не їдуть. Проїхали ми лише п'ять км, а попереду було ще 45 і два підйоми у Сов'їх ярах, не зважаючи на купу менших горбів. Якось потихеньку, балакаючи та відволікаючись на різні віддалені теми ми вийшли вже на більш-менш робочий темп. Їхали назад повільно, більше чотирьох годин. Але це дійсно було важко. Якось ця сотня далася не просто. Одна з найважчих за моєї практики. Може через рюкзак, а може через те, що захворів на днях. А може зорі просто так стали. 

Сили вичерпані. Доїли останні пряники, лукум та халву. Отримали ще невеличкий заряд для фінальних 15 км.
Ще вишикувались на завершальне фото в покатушці. Макс поки дрімає десь при дорозі за кілька сотень метрів.

Підсумок цього дня. Ми дуже гарно провели недільний вихідний. Було важко, було боляче, але кожен з нас зробив це. Комусь поїздка далася легше, комусь тяжче. Хто планує й надалі катати такі відстані - перевірили свої сили, спорядження та велосипеди. Наступними, мабуть, будуть Заліщики. 200 км. Але наперед не загадуватимемо. Буде видно.

Я ж зрозумів, що з хорошим заплічником з комфортом можна перевозити за спиною до 10 кілограм багажу на відстань 100 км. Так що Карпати чекають. Потрібно лише розібратись, куди подіти решту речей )))

А головне в таких поїздках - це гарна компанія, щоб було цікаво і вкручувати, і відпочивати. 

Ну і як заключення - панорамка, яку зробив Юра в Бакоті. Юра, дякую за фото. Без них розповідь не була б не на стільки цікавою!


Яндекс.Метрика