Телефонує до мене якось друг і каже. Домовився з хлопцем з Рівного, він приїздить на днях до Кам'янця. Буде стрибати з моста з парашутом. Пофоткаєш? Я від такого дійства відмовлятись не став, тому одразу переніс всі справи і на запланований час був вільний. Хлопці заїхали за мною до офіса і ми рушили на міст. 

До останнього моменту я до кінця не усвідомлював всю серйозність події, що відбувалася. Ми жартували, сміялися, одним словом, час летів швидко. Парашутист виявився тезкою. Теж Олексій. За плечима у нього 320 стрибків. Якщо врахувати, що в році 365 днів, то цій справі він присвятив значний кавалок свого часу. Стрибаючи щодня, потрібно стрибати цілий рік, перериваючись лише на великі свята. 

Отож, приїхали ми на міст і Олексій почав шукати місце для стрибку. Смотрич зараз вийшов з берегів і між скелею і водою залишилась лише вузенька стежка, що з обох боків густо прикрита високим чагарником.

Олексій довго ходив то на одну сторону мосту, то на іншу. Нас було четверо. Професійний парашутист і троє друзів, що ніякого уявлення не мають про парашутний спорт. Тому нескладно зрозуміти, що нам швидко стало нудно. Ми розважались як могли, а Олексій тим часом все серйознішав і вибирав місце для стрибка. Від цього рішення у нього залежало дуже багато.

"Рішення прийнято, стрибаю тут", - сказав Олексій і швидко роздав інструкції, хто що має робити. Андрій пішов на скелю каньйону фільмувати стрибок, Лев одягнув шолома з екшн камерою, знімав з мосту і допомагав Олексію в підготовці. А я фотографував і просто ходив поруч.

Коли Олексій почав одягати парашут, мені стало якось моторошно. Я раптом усвідомив, що ця людина зараз перелізе огорожу мосту і просто довірить своє життя долі та своїм рефлексам. Ще хвилина-дві підготовки. Внутрішнє напруження у мене все наростало. Як я дізнався, цей парашут не одягається на спину. Купол просто пакується в сумку, а лямки пристібаються до парашутиста. Сумку тримає в руках людина на мості. Коли парашутист стрибає, парашут стропами витягується з сумки. Для страховки сумка прив'язується мотузком до мосту, але якщо людина, що тримає сумку, випустить її з рук, то купол парашута відкриється метрів на 10-15 нижче. Для парашутиста, що стрибає з такої висоти це може бути фатально.

Тепер все залежить від того, як Лев триматиме сумку з куполом і як ретельно запакований парашут. Ще одна мить і відрив.

Все дійство тривало, мабуть, близько 10 секунд. Але вони тягнулися дуже дового. Потім Олексій розповів, що в стрибках такого типу мірою адекватності вважається 70 метрів. Тобто, якщо висота менша, то різко зростають шанси, що парашут не встигне відкритися. Висота нашого мосту 54 (лише п'ятдесят чотири!!!) метри. Це треба бути справді одержимим ідеєю щоб зробити такий стрибок. Ще й взяти в асистенти незнайомих людей! 

Ми раділи, що все пройшло як найкраще. Ділилися своїми враженнями один з одним. А повз нас ходили поодинокі пересічні, байдужі до нас люди, які так і не дізналися, що стали свідками події, яку на всю Україну здатні вчинити лише декілька людей...

Потім Олексій склав своє спорядження у звичайну чорну сумку. Я з такою кілька років їздив на навчання, будучи студентом. Ми підвезли його до автовокзалу і він попрямував до дому, переповнений радістю, що йому це вдалося, та адреналіном. А ми розбіглися кожен у своїх справах і день далі потік у своїх звичайних клопотах.

Але ті 10 секунд у мене назавжди відклалися у пам'яті. Це було неперевершено навіть з точки зору спостерігача. А що казати про самого стрибуна - навіть не знаю.

Олексію, хай тобі щастить! Будь обережним!

А хто дочитав до цього моменту, ось вам бонусом відео події.


Яндекс.Метрика